Художньо-мовленнєва діяльність та її вплив на емоційну сферу особистості
Важливе значення для повноцінного розвитку дитини як особистості має своєчасне опанування мови, усім багатством виражальних і змістовних засобів рідної мови. Мовлення дитини пов'язане з її пізнавальним розвитком, її залученням до основ морально-етичної та художньої культури.
Науковці та практики переконані, що цілеспрямована робота щодо розвитку мовлення дітей повинна проводитися на найвищому рівні, спрямовуватись на розвиток мовного чуття, мовних здібностей дошкільнят.
Психологи та педагоги доводять, що у дошкільнят є величезний природній творчий потенціал, який через різні причини не завжди реалізується повністю. Тому дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей створювати свою казку, оповідання, вірш.
Що для цього потрібно?
По-перше, зацікавленість педагога, доброзичливість, віра у творчі здібності дитини.
По-друге, індивідуальний підхід до кожного малюка.
Саме на цих засадах повинен будувати свою роботу педагог.
Художньо-мовленнєва діяльність є природною для дітей дошкільного віку, адже дає можливість самовиразитися, самореалізуватися. Вона відбувається в організованих формах або просто за ініціативи дітей, поза спеціальними заняттями.
Серед найважливіших рис художньо-мовленнєвої діяльності дослідники (А.Богуш, Н.Гавриш, Л.Таллер, О.Ушакова, С.Чемортан) називають наявність структурних компонентів (сприйняття, виконання, творчість),специфічні способи втілення художнього образу в мистецтві слова, реалізацію естетичної функції мовлення в кожному з видів художньо-мовленнєвої діяльності.
Під словесною, мовленнєвою творчістю розуміють діяльність дітей, що виникає під впливом творів мистецтва та вражень від навколишнього життя, і виявляється в створенні усних творів: оповідань, казок, віршів, дражнилок тощо. Важливим чинником формування культури мовлення є розвиток поетичного слуху.
Розвитку художньо-мовленнєвої творчості дошкільників сприяє така форма використання літературних творів, як мовленнєвотворчі літературні ігри.
Мовленнєвотворча діяльність — досить індивідуальний процес, тобто у кожної дитини свій темп, свій особистий творчий шлях, особистий рівень мовленнєвого розвитку, і тому таку творчу діяльність краще проводити на індивідуальних заняттях у вигляді ігор за літературними творами («Я назву героя, а ти — дії, які він виконував», «Я назву предмети, а ти відгадай, з якої вони казки»).
Універсальною формою виконавчого і творчого компонентів постає театралізована діяльність, тому що, з одного боку, це форма відтворення виконавчої діяльності, а з іншого — творчий процес сюжетоскладання.
Неодмінною умовою формування у дітей творчої художньо-мовленнєвої діяльності є комбінація взаємозв'язку мовленнєвої діяльності з іншими видами художньої творчості. А саме:
- словесна творчість та образотворча діяльність (діти складають розповіді за власними малюнками);
- мовленнєвотворча та музична діяльність (діти добирають музичний твір до казки, асоціюють музику із сюжетом);
- літературно-мовленнєва творчість (діти складають казки, вірші).
Результат такої діяльності — казки, римовки, вірші, оповідання, книги, що написані та оформлені маленькими авторами.
Спостереження за дітьми,діагностика їх творчих здібностей свідчать, що діти 5-6 років можуть самостійно створювати невеличкі авторські прозові та поетичні «шедеври», у них помітний досить високий рівень розвитку творчої уяви, фантазії, мислення.
Головне — пам'ятати, що в певному розумінні творчість — це чарівна гра, в якій із нічого народжується щось прекрасне і дивовижне. I непогано, якщо перші результати будуть досить далекими від «прекрасного». Хай спочатку дитина навчиться бачити світ без штампів і шаблонів, сприймає його таким, яким сприймають генії. А кожна дитина за своєю природою — геній, потрібно тільки допомогти їй ним стати.
Методичні поради
щодо розвитку художньо-мовленнєвої діяльності дітей
Порада перша
Новий мовленнєвий матеріал, незнайома інформація мають подаватися дитині з урахуванням її потреб, намірів, інтересів. Майстерність педагога саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан вихованця, зрозуміти міру його зайнятості і зважити на ту зайнятість. Глибоке розуміння конкретної ситуації допоможе вихователеві з'ясувати, чи хоче дитина зараз займатися тим, що заплановано дорослим, чи доречними в цю хвилину будуть бесіда, читання вірша, розмова, чи не порушать вони зосередженості дитини, чи своєчасним є вплив на її емоції.
Порада друга
Подаючи новий матеріал, варто врахувати, наскільки успішною була попередня мовленнєва діяльність дитини. Наприклад, якщо вона зазнала неуспіху, заучуючи вірш чи переказуючи його зміст, то згадка про вірш, навіть інший або з іншою метою, не викличе в дитини ані захоплення, ані бажання долучитися до цієї мовленнєвої діяльності. Тому варто при неуспішній чи недос-татньо успішній діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі через мовленнєве вправляння, накреслити реальну перспективу успіху.
Порада третя
Незнайомий матеріал дорослий має ретельно опрацювати і подати дітям так, щоб обов'язково заінтригувати їх. Нове має бути цікавим, захопливим, привабливим.
Не варто до кінця розкривати перед дітьми всі особливості мовленнєвого матеріалу. Краще, коли дошкільнята самостійно або разом з дорослим дошукуватимуться елементів новизни, несхожості-схожості, варіативності. Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.
Особливу увагу слід приділити характеру та структурі запитань. Домінування простих запитань не сприяє розвитку дитини. Необхідними і доречними є запитання проблемно-пошукового характеру, які спонукатимуть малюка до встановлення часової послідовності зображеного, до визначення просторового, емоційно-дійового, часового взаємовпливу і взаємозалежності зображених об'єктів чи предметів.
Порада четверта
Презентація нового матеріалу буде ефективнішою, коли він подаватиметься як особлива подія (очікувана чи сюрпризна). Не варто відразу додавати до нього щось уже відоме, знайоме, відразу встановлювати асоціативні зв'язки. Самі собою зв'язки сприяють виникненню аналогій, та залишимо цей шлях для самостійних пошуків дитини, що їй не важко буде зробити у спеціально створеному розвивальному середовищі. Наприклад, картину, цікаву казку, фольклорний твір презентуємо як виокремлений винятковий елемент мовленнєвого довкілля, лаконічними влучними фразами «заглиблюючи» дитину в його зміст. Однак елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією; тож зв’язок з краєвидами за вікном, з об’єктами спостереження на прогулянці , з вивченим напередодні віршем нехай діти знайдуть самостійно або за тактовної допомоги дорослого.
Порада п'ята
Коли мине перше захоплення яскравістю, новизною, незвичністю мовленнєвого матеріалу, роботу над ним треба продовжити. Тут у пригоді можуть стати роздавальні картинки. Вони допоможуть не тільки реалізувати завдання словникової роботи (співвіднести слово з конкретним зображенням), а й організувати іншу цікаву роботу: узагальнити родові поняття; класифікувати за кольором, видом, розміром, множинними, груповими ознаками; застосувати в побуті, грі як символи; використати для розвитку звукової культури мовлення; подати як опору для складання творчих розповідей-загадок тощо. Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок багатофункціональності при застосуванні отриманої інформації у традиційному та незвичному, несподіваному ракурсах.
Порада шоста
Ставити й розв'язувати мовленнєві завдання можна в будь-якій діяльності, якою цікавляться діти, поза рамками унормованого, визначеного в часі організованого заняття. Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще — зацікавити їх. Наприклад, ось підготовлено атрибути до гри-драматизації за відомою дітям казкою, розгорнуто книгу з яскравими ілюстраціями, впізнаний за характерними ознаками, хоч іще й не завершений, персонаж. При його виготовленні у вихователя виникли певні труднощі, що обов'язково викликає в дітей бажання допомогти йому, долучитися до спільної роботи. Паралельно з цим переказуються фрагменти казки, обговорюються вчинки персонажів, пригадується їхній зовнішній вигляд, робляться перші спроби програвання діалогів, і все це разом працює на реалізацію завдань, які й ставив педагог на тлі практичної діяльності (тобто, виготовлення атрибутів): переказування казки, підготовка до гри-драматизації. Та відбувалося це невимушено, не в регламентований час, не при фронтальній організації дітей, коли інтереси всіх повною мірою не збігаються. Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.
Порада сьома
Працюючи з дошкільнятами, намагайтеся уникати домінування словесних методів та прийомів, які притаманні авторитарному стилю (пояснення, читання, розповідання, команди, вказівки, словесний зразок, повторення, категорична оцінка тощо). За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування. Реалізуючи конкретні, визначені програмою завдання мовленнєвого розвитку дітей, знаходьте можливість поєднати цю роботу з вільною мовленнєвою діяльністю, з практично-руховою активністю дошкільнят. Особливо цього потребують хлопчики, які імпульсивніші, динамічніші, рухливіші за своїх ровесниць. Наприклад, пригадування слів синонімічного ряду для складання розповідей-етюдів про природу можна вдало поєднувати зі знаходженням, фіксуванням, порівнянням аналогічних форм, кольорів, образів у побуті, на малюнках, на картині, у поетичному слові. Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, смаковому, художньому, музичному образах.
Порада восьма
Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями. Будуйте педагогічний процес так, щоб дитина не тільки дослухалася до вихователя, а й висловлювала свою думку, прагнула її довести, переконливо аргументувати, не боючись ні власної помилки, ні критики дорослого. Добре, коли паралельно висловлюються різні думки, навіть безпідставні або неапробовані. Не поспішайте брати на себе роль експерта. Дайте дитині можливість усіма доступними вербальними та невербальними способами дійти узгодженості з партнером по спілкуванню. Не бійтеся конфліктних ситуацій, адже уникнути їх у житті неможливо. Нехай діти набираються з них соціально-комунікативного досвіду, вчаться доброзичливості, толерантності. Саме у таких суперечливих ситуаціях і відбувається становлення комунікативної компетентності.
Порада дев’ята
Заняття як традиційна форма діяльності в дошкільному закладі не вилучається з практики роботи, а просто має, не претендуючи на першість, винятковість, обов'язковість, посісти належне йому місце. Домінувати має вільна, не регламентована дорослим діяльність, де лише режимні процеси лишаються незмінними. Дошкільнята спроможні самостійно обрати в розвивальному середовищі вид, форму діяльності, матеріал, задум, партнерів. Не варто ігнорувати міні-заняття. Проведення їх може бути запланованим і спонтанним; фіксованим у часі та виходити за якісь певні межі залежно від інтересу, бажання дітей; проводитися з однією дитиною, підгрупою або всіма вихованцями; виникати з ініціативи дітей чи педагога; дробитися та синтезуватися за змістом, варіюватися за формою. Такий підхід потребує від педагога знання психології кожної дитини, розуміння її можливостей на даному етапі, комплексного охоплення всього матеріалу програми, вміння берегти кожну хвилину заняття.
Порада десята
У спілкуванні з дитиною єдино можливим є партнерський стиль. Зрозуміло, що дорослий - той партнер, який більше знає, далекоглядніший, передбачливіший, вправніше діє, помічає важливе, розкриває причинно-наслідкові зв'язки або словами, як штрихами, підводить до них дітей. Але робить це так природно, майстерно й непомітно, що дитині здається, що то вона сама зробила висновок, відкриття, вдало поєднала, встановила зв'язок між розрізненими об'єктами, предметами, подіями. Педагогічний такт, майстерність вихователя у тому й полягають, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.
Порада одинадцята
Поважаймо право дитини на незнання й на помилки. Адже дитячої провини в тому нема: вона ще надто мала, надто мало знає, не вміє висловити свою думку. Подекуди такі помилки дивують, подекуди розчулюють, можуть дратувати, обурювати. Але в будь-якому разі остерігаймося акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей. Найбільшою педагогічною помилкою дорослих у такому разі є прямолінійне, відкрите виправлення: "Скажи правильно, повтори так, як я". Інколи вихователі вдаються до не менш образливого залучення інших, "грамотніших" однолітків для озвучення правильного варіанту: "Повтори так, як сказала Оля". Обидва прийоми неприємні дитині, образливі, принизливі, особливо коли з тією Олею взаємини не дуже приязні. Делікатнішим, тактовнішим, коректнішим буде такий варіант дій дорослого: у розмові з дитиною: промовити проблемну для неї фразу чи слово відповідно до норм української орфоепії, але в іншому контексті, в іншій конструкції, з іншим логічним наголосом, наприклад, у діалозі персонажів літературних творів, персоніфікованих іграшок, предметів тощо. Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дитини авторитетною особою, така форма пред'явлення вимог спонукає її до саморегуляції і самокорекції.
