Підготувала:

                                                              вихователь-методист

                                                    Канаєва Л.Ф.

Сьогодні очевидними є суперечності на про­світницькій ниві, адже ті виховні системи впливу на розвиток особистості, які застосовуються у педагогічній практиці, часто неспроможні ефек­тивно розв’язувати пріоритетні завдання освіти, в тому числі дошкільної. Одним з таких пріори­тетних завдань є, безперечно, формування опти­мального стану здоров’я малюків та забезпечен­ня їхнього різнобічного гармонійного розвитку.

Спираючись на дослідження видатних психо­логів (Д.Леонтьєва, С. Маслова, І.Беха та ін.), стверджуємося в думці: щоб цінності стали осо- бистісним надбанням, замало того, щоб особис­тість просто усвідомлювала їх і позитивно до них ставилася, важливо включати їх в її безпосеред­ню щоденну діяльність, спрямовану на реаліза­цію відповідної цінності.

У дослідженнях, присвячених концептуаль­ним змінам освітнього середовища (А. Богуш, Г.Бєлєнької, Н.Гавриш, Е. Вільчковського, Н.Де- нисенко, О.Дубогай, О.Кононко, Т. Поніманської та ін.), йдеться про усвідомлення цінності здоров’я, особливо в період дитинства, забез­печення оптимального стану здоров’я, визнан­ня унікальності кожної дитини та забезпечення ефективності її індивідуального розвитку.

Послідовність формування в дитини системи цінностей

• Оволодіння дитиною певною системою знань.
• Емоційно-позитивне прийняття здобутих знань.
• Формування особистісних переконань та їх практична  реалізація у процесі життєдіяльності.

Звідси випливає необхідність впроваджувати в систему освіти оздоровчу парадигму як вагомий компонент філософської гуманістичної освіти, що передбачає насамперед усвідомлене та цінніс­не ставлення вихователів дошкільних навчальних закладів до проблеми формування здоров’я вихо­ванців та їхню готовність практично реалізовувати цю парадигму у власній професійній діяльності.

Незаперечний той факт, що здоров’я дити­ни є базисною основою її виховання, навчання та розвитку. Саме тому принцип оздоровчої спрямованості освітньо-виховного процесу ви­окремлюється як один зі стратегічних у сучасній системі дошкільної освіти. А отже, беззапереч­ною є необхідність здійснення моніторингу ста­ну здоров’я дітей через різні процеси організації життєдіяльності малюків в умовах дошкільного навчального закладу.

Закономірно постає головне завдання — створи­ти умови для оптимально активної життєдіяльності дітей дошкільного віку, яка забезпечить їхнє щас­ливе зростання. Успішна реалізація цього завдан­ня передбачає необхідність з перших років життя формувати у малят основи культури здоров’я.

Саме вихователям дошкільнят належить провідна роль у забез­печенні неперервності процесу засвоєння цін­ностей та понять, спрямованих на формування здоров’язбережувальних умінь і навичок, сві­домого ставлення до оцінки власного здоров’я кожною дитиною, прийняття нею мотивованих оптимальних рішень, спрямованих на дотриман­ня вимог щодо ведення здорового способу жит­тя, адекватну оздоровчу поведінку.

Сьогодні завдання № 1 — така організація ос­вітнього процесу, за якої міцне здоров’я, крім особистісної (інколи декларованої) цінності, стане для дитини однією з провідних потреб не лише в дошкільний період, а й упродовж усього життя.

Умови реалізації принципу оздоровчої спрямованості освітнього процесу:

• Організація процесу життєдіяльності дітей з урахуванням вимог, що ставляться до охорони їхнього життя та здоров’я, індивідуальних особливостей фізичного розвитку.
• Відповідність змісту освіти та адекват­ність методів і засобів виховного впли­ву віковим особливостям, інтересам та потребам дошкільнят.
• Розвиток самоцінних форм активності дітей.
• Застосування варіативних ефективних профілактичних та фізкультурно-оздоровчих технологій в освітньо-виховному процесі.
• Професійна компетентність педагога.

Тож з перших років життя слід вести просвіт­ницько-виховну роботу, формувати у малюків звич­ку дбати про власне здоров’я та благополуччя.

Про здоров’я дитини в новому Базовому компоненті

Цілком логічно, що першою освітньою лінією Базового компонента дошкільної освіти як Дер­жавного стандарту дошкільної освіти України ви­значено “Особистість дитини”, що складається з двох частин: «Здоров’я та фізичний розвиток» і «Самоставлення».

Розглянемо розділ «Здоров’я та фізичний роз­виток» зазначеної освітньої лінії. Він включає такі структурні компоненти змісту: безпека життєді­яльності, здоров’я та хвороба, гігієна життєдіяль­ності, рухова активність та саморегуляція.

Реалізація цієї частини змісту освіти має на меті формування здоров’язбережувальної компетенції дитини, що полягає в її обізнаності з будовою свого тіла та гігієнічними навичками за його доглядом; своєю статевою належністю; з продуктами харчування; основними показниками власного здоров’я, цінністю здоров’я для люди­ни. Сюди також входять уміння виконувати основ­ні рухи та гімнастичні вправи; застосовувати здо­буті знання, вміння і навички щодо збереження здоров’я без шкоди як власному здоров’ю, так і здоров’ю інших людей.

Фізкультурно-оздоровча робота в дитсадку

Пріоритетний напрям освітньо-виховної роботи у дошкільному навчальному закладі — організація фізкультурно-оздоровчої роботи, що органічно пов’язана з активною руховою діяльністю дітей та має на меті забезпечити оптимальний стан їхньо­го здоров’я, успішний фізичний розвиток, подо­лання гіподинамії, формування рухових умінь та навичок, розвиток фізичних якостей та формуван­ня інтересу до різних видів рухової діяльності.

Ця робота має спрямовуватися на виявлення резервів повноцінного фізичного розвитку дітей та формування основ здорового способу жит­тя. Для цього система фізичного виховання ді­тей володіє багатим арсеналом різноманітних фізкультурно-оздоровчих засобів. Вихователі мають знати: чим різноманітніші засоби вихов­ного впливу на дітей вони використовуватимуть, тим динамічнішим буде перебіг процесу фізично­го розвитку дошкільнят.

Основні показники фізичного здоров’я ди­тини — загартованість організму (ступінь роз­витку адаптивних можливостей організму проти негативних змін навколишнього середовища); повноцінний фізичний розвиток; рівень рухової підготовленості; розвиток фізичних якостей та тренованість організму.

Ефективність загартовування дітей визнача­ється доцільним вибором різних його видів (об­тирання, обливання холодною водою, контрастне обливання, ходіння босоніж, полоскання горла, використання сауни, плавання в басейні тощо). Запорука позитивних зрушень — систематичність, послідовність, позитивне ставлення дитини до загартовуючих процедур, відсутність примусу.

Фізичний розвиток дитини значною мірою за­лежить від рівня її рухової активності, доречної її організації (тривалості, чергування вправ різ­ної інтенсивності). Систематичність, оптимальна кількість занять сприяє тренованості організму, належній руховій підготовленості та розвитку фізичних якостей.

Дуже важливо надавати дітям 4-6 років мож­ливість самостійно визначати спосіб виконання руху в процесі вправлянь, спроб та експеримен­тування: пролізання у вузький отвір (боком), від­бивання м’яча від підлоги (однією рукою), про­лізання під високою чи низькою перешкодою (способом прогнувшись чи з опорою на коліна та кисті рук). Якщо ж дитина не може зробити самостійний вибір, тут у пригоді стануть показ та пояснення вихователя. Вміння робити самостій­ний вибір забезпечить швидку адаптацію до пев­них змін, усвідомленіше сприйняття причинно-наслідкових зв’язків (прогнув спину — не зачепив мотузку, енергійно відштовхнув м’яч — далі мет­нув), ефективний розвиток самостійності, кміт­ливості, творчості та ініціативності.

Актуалізації знань дітей, їхніх умінь та навичок, особистісних досягнень у сфері рухового досвіду сприятиме й залучення їх до планування варіантів виконання рухових завдань на прогулянці, під час пішого переходу. Більшої самостійності варто на­давати малюкам і в рухливих іграх, заохочувати їх самостійно організовувати знайомі ігри, розподі­ляти ролі, продумувати й ускладнювати правила. Саме такий підхід допоможе деяким дітям, які зви­кли перебувати під пильною опікою дорослих, до­цільно й цікаво організовувати власне дозвілля. Для формування правильної самооцінки у дітей, їх самоствердження та самопізнання слід форму­вати у них віру у власні сили та можливості, ба­жання і намагання досягти значних результатів.

Особливості проведення різних форм роботи з фізичного виховання

 Щоденні колективні заняття з фізичної культури

Структура занять, зміст кожної структурної частини залежать від працездатності організму дитини (поступовість підвищення рівня працездатності, пік та зни­ження). Заняття проводяться дві­чі на тиждень в залі, тричі — на свіжому повітрі.

   Міні-заняття

Міні-заняття проводять на прогулянках з однією дитиною, двома або десятьма дітьми. Це різновид самостійної діяльнос­ті, проте під пильним контролем вихователя. Такі заняття прово­дять з дітьми, які мають висо­кі показники в руховій сфері та з тими, хто відстає. Тривалість —5-15хв. Під час міні-занять слід дотримуватися послідовності та чергування високого та низького рівнів рухової активності.

 Фізкультхвилинки

Під час фізкультхвилинок традиційно викону­ються вправи з таких вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, стоячи біля столу, що є, власне, копіюванням шкільної практики. Натомість корисно використовувати килим, що дасть змогу виконувати вправи з різних вихід­них положень: лежачи на спині, боці, животі, що корисно для корекції хребта, профілактики сколіозу, оскільки хребет при цьому перебуває в оптимальному положенні для розвантаження і розслаблення. На килимі можна виконувати ігрові вправи на розвиток гнучкості та рухливості хреб­та, що так важливо після перебування в статич­ному положенні: повзання по підлозі з опорою на кисті рук та коліна, як “собачки”, “черепашки”, “жучки”, “змійки”, з опорою на кисті рук та стопи ніг, як “слоники”, “ведмеді” тощо.

Мовленнєво-рухливі фізкультурні хвилинки доцільно доповнювати загальнорозвивальними вправами (2-4) коригувального та імітаційного характеру з поворотами в різні боки, нахилами тулуба в протилежний бік від їхнього положення на занятті (прогинання тулуба назад, повороти вбік-назад, подивитися на п’яточку), повзанням, ходьбою на носочках. Хороводну рухливу гру доречно поєднувати з 2-4 загаль­норозвивальними вправами або 1-2 основними рухами (повзанням по підлозі, під­лізанням під дугами, розташованими по пери­метру килима). Варто поєднувати вправи для кистей рук та пальчикові ігри з трьома-чотирма загальнорозвивальними вправами на інтенсивне потягування, випрямляння та вигинання хребта, на розпрямляння грудної клітки, які виконують­ся з одночасними рухами рук угору, в сторони або “в замку” за спиною тощо). В кінці кожної фізкультхвилинки — заспокійлива ходьба, вправи на розслаблення та відновлення дихання.

 Фізкультпаузи

Технологія їх проведення полягає у поєднан­ні загальнорозвивальних вправ і рухливих ігор з основними рухами — лазінням, підлізанням, повзанням, ходьбою в рівновазі, бігом урозтіч, змійкою тощо.

Фізкультурні свята

Структура свята традиційна. Змінювати вар­то підходи до його проведення: не зловживати тривалими тренуваннями, краще залучити до виступів (танців, співів, декламування віршів, те­атральних дійств) дітей з інших груп, які часто бувають лише глядачами.

Не слід планувати кілька ігор-змагань, в яких беруть участь від двох до п’яти дітей, натомість їх обов’язково треба чергувати з колективними іграми, змаганнями, адже всі діти бажають бути активними учасниками свята.

Передумови збереження здоров’я дитини

• Гуманістична спрямованість освітньо-ви­ховного процесу: повага до дитини, віра в її можливості, відсутність критиканства, об’єктивно-оптимістичний аналіз досягнень вихованця.
• Встановлення доброзичливих стосунків. Вод­ночас поєднання доброзичливого ставлення педагога з об’єктивною вимогливістю.
• Урахування базових можливостей дитини та результативності її здобутків.
• Надання кожній дитині можливості почуватися щасливою.
• Забезпечення оптимальної реалізації особистісного потенціалу кожної дитини (зникає еле­мент невдоволення через неуспішність).
• Застосування особистісно значущих способів діяльності, завдань різних видів та рівнів.
• Особистісна налаштованість працівників до­шкільного навчального закладу і батьків на збереження здоров’я малюків як основного елементу загальнолюдської культури.
• Забезпечення оптимальної активної життєді­яльності дітей.
• Відхід від декларативного стилю виховання на користь дієвого.
• Усвідомлення дорослими того незаперечного факту, що навчають не лише ті норми і пра­вила, які ми озвучуємо, а й наше поводження в повсякденному житті. Саме наша поведінка щодня, щохвилини є яскравим прикладом для наслідування.
• Відповідність процесу життєдіяльності ді­тей нормам безпечного та здорового спосо­бу життя, які декларуємо. (Абсурдно роз’яс­нювати дітям значення позитивних емоцій, а в реальному житті повсякчас гримати на них, застосовувати покарання тощо).

Головні аспекти здоров’язбережувальної роботи

Оздоровчий аспект виховання має на меті вибір доцільного змісту, що відповідає потре­бам безпечної життєдіяльності дітей, адже зна­ти — означає усвідомлювати правила оздоровчої та безпечної поведінки, а вміти — володіти сформо­ваною системою поведінкових навичок.

Щодо виховного впливу на усвідомлення дітьми чинників здоров’я, засво­єння ними основ культури здоров’я, то тут дуже важ­ливо, щоб освітній зміст відповідав вікові дітей, їх­нім потребам, інтересам та можливостям.

Інформаційний компо­нент дошкільної освіти має бути виваженим, відпові­дати психічному розвитку дітей та забезпечувати формування їхньої ком­петентності у сфері зміц­нення здоров’я, фізичного розвитку. Ефективно оз­найомлювати дітей з пра­вилами безпечної пове­дінки на природі, у соціумі з незнайомими людьми, побутовій діяльності, чин­никами здоров’я, емоція­ми, правилами етичної поведінки. В цьому допоможуть бесіди, розповіді, різні види наочності, художня література, аналіз життєвих ситуацій, щоденне вправляння.

Реалізації цієї мети сприяють також заняття, міні-заняття, свята, розваги, валеохвилинки; емоційно насичені ігрові технології (дидактич­ні, сюжетно-рольові, театралізовані ігри, рух­ливі ігри та ігри змагального характеру, іміта­ційні вправи, пантоміми, рухові шаради, казкотерапія, розігрування життєвих ситуацій тощо. Тут стануть у пригоді різні види діяль­ності: рухова, ігрова, мовленнєва, образотвор­ча, трудова.

Маємо усвідомлювати: з власним організмом, частинами тіла дітей ознайомлюють не просто за­ради знань, а передусім заради свідомого збере­ження ними власного здоров’я. Інформація, яку отримують діти, має бути доступною та зрозумі­лою для них, відповідати вимогам життя, забез­печувати комфортну та безпечну життєдіяльність малюків сьогодні. Тому ознайомлюємо вихован­ців не з анатомічною будовою вуха, ока, а з тим, які функції ці органи виконують та з правилами їх охорони. Щодо засобів лікування, то з дітьми не ліки слід розглядати (це прерогатива дорослих), а вчити їх заварювати цілющий трав’яний чай, готувати розчин для полоскання горла, вітамінні салати тощо. Тобто формування уявлень, знань має відбуватися в процесі життєдіяльності дітей, виходячи з їхніх інтересів та потреб. Ці знання необ­хідні малюкам для повно­цінної життєдіяльності вже сьогодні.